Клінічний випадок

Клінічний випадок 01

Персоналізована реконструкція кісткового дефекту з досягненням повного функціонального зрощення

Пацієнтка

38 років

Травма

падіння з висоти близько 2 метрів

Діагноз

уламковий імпакційний перелом дистального епіметафіза великогомілкової кістки (AO/OTA 44C)

Кістковий дефект

4,6 см³

Особливість

втрата опори під суглобовою поверхнею після імпакції уламків

01 — До операції

До операції

38-річна пацієнтка зазнала складного внутрішньосуглобового перелому дистального відділу великогомілкової кістки після падіння з висоти близько 2 метрів. Внаслідок імпакції уламків сформувався кістковий дефект під суглобовою поверхнею, що створював ризик втрати стабільності суглоба та ускладнював подальше відновлення.

Після первинної стабілізації перелому в апараті зовнішньої фіксації пацієнтка була направлена до ортопеда-травматолога для подальшого лікування. Після стабілізації стану м’яких тканин та детального передопераційного планування було обрано персоналізований підхід до реконструкції дефекту із застосуванням індивідуального 3D-друкованого біорезорбуючого імплантату ResorBone™.

ДО

ПІСЛЯ

ДО

ПІСЛЯ

ДО

ПІСЛЯ

02 — Рішення

Що зробили

Після анатомічної репозиції уламків сформувався кістковий дефект складної геометрії об’ємом 4,6 см³. На основі даних комп’ютерної томографії команда biodrook створила індивідуальну 3D-модель дефекту та спроєктувала персоналізований біорезорбуючий імплантат ResorBone™, який точно відповідав анатомії пацієнтки.

Імплантат був виготовлений методом 3D-друку та мав вагу 6,4 г. Завдяки точній відповідності геометрії дефекту він забезпечив необхідну опору під суглобовою поверхнею та створив умови для подальшого відновлення кісткової тканини.

3D-друкований імплантат ResorBone™ — Biodrook

Індивідуальний імплантат ResorBone™, виготовлений методом 3D-друку. Вага — 6,4 г.

03 — Результат

Результат через 10 місяців

Через 10 місяців після операції було досягнуто повного функціонального зрощення пошкодженого сегмента. Контрольна комп’ютерна томографія продемонструвала активну перебудову імплантату – близько 90% його об’єму було заміщено новоутвореною кістковою тканиною.

Дефект практично повністю заповнився власною кісткою пацієнтки, а між імплантатом та навколишньою кістковою тканиною не виявлено порожнин або ознак порушення інтеграції. У зоні реконструкції сформувалася кісткова структура, наближена до нативної за щільністю та архітектонікою. Залишкові фрагменти імплантату визначалися лише в окремих центральних ділянках.